Дим цигарки летить і згасає, Він говорить життя я не знаю І цілує як ляльку пусту. Перегаром несе за версту. Я сиджу і у небо дивлюся Боже милий тобі помолюся Попрохаю надію на дні, А вони проминають пусті. І чим далі, тим дихати гірше Не пишу вже ні прозу, ні вірші. Він повторює завчену фразу – «Залишайся»… все буде одразу… Та не хочу його обіймати, Ще й коханим уголос назвати. Повернусь у домівку я рідну, Може там я ще комусь потрібна І не буду страждати як тут, Та стирати із рук своїх бруд.
